Епоха героїв минула

 

До чого призвів  тисячолітній
розвиток людської культури? Що можна побачити за вікном, які спалахи світової культури можуть осяяти сучасне
небо? Вже починаючи з Дон Кіхота ведеться світова війна із сірістю,
непримиренна війна за право на романтику, за місце під сонцем, бодай невеличкий
клаптик неба для польоту фантазії, простору для мрії. Загалом і досі людина має
змогу побачити височенні замки, стрункі вежі і хоробре лицарське обличчя... Але
це вже не подих реальності, більше не мужність доби, а данина минулому: книги,
фільми, музеї. Епоха героїв минула, золота доба завершила своє існування, на
зміну палацам і замкам прийшли дзеркальні хмарочоси і сірі багатоповерхівки.
Осінь, бруд i болото, чужі туманні погляди, довгi, химерні тiнi і тепле свiтло лiхтарiв… З минувших часів нам лишилися парки, замки, мрії, стежки. Мертву,
безколірну тишу сполохує подих, ми йдем уперед 
протоптаним шляхом батьків, тільки більше фантазійні образи не тривожать
нашу душу, сірість витиснила мистецтво з наших душ. Ми вже позбавлені змоги
створити щось рівне за довершеністю до храмів минулого, ми здатні лише
відновлювати, відтворювати, реконструювати. Чи то вже й на те нездатні! Вже
більше у людства немає потреби в палацах – дорогий неживий пластик із сірим
металом витіснив благородну теплоту дерева і цноту золота. Згори тисне
мовчазне, чорне небо, з боків податки, а знизу згадка про Бога; притиснуті до
стінки, прикуті до сірості люди все ще вчаться грі на піаніно, але вже більше
автоматично, традиційно, без віри в музичне диво. Морозно й лячно. У серці дише надія, а може ще здатна
людина безсмертне створити? Можливо за крок ми від дива? Можливо доба сірості і
туги, меланхолії і безнадії, мурів і стін тримає в собі приховану міць,
надзвичайну силу, дивовижну енергію, можливо розчиняться в часі кайдани сьогодення,
і на руїнах п’яти-, дев’яти-, 
шістнадцяти-,  двадцятиповерхівок
визріє і розквітне культура гідна сили і краси Людини?

Людська віра ховається у найнепримітніших провулках душі, алеях суму і
стежках печалі, людська віра приходить із 
першими квітами, останнім снігом і вже трохи теплим промінням;  цієї весни відлуння надії до мене йде від
старовини – старі стіни нагадують нам про те, що ми здатні на безсмертя,
історія залишає нам право на достойне життя і гідну смерть.

План:

1.   Епоха героїв
минула...................................................................3

 

 

2.   «Український щит Європи»........................................................4

·       Кременецький
замок........................................................5

·       Луцький замок.................................................................6

·       Острозький
замок.............................................................7

·       Дерманський
монастир.....................................................10

·       Троїцький монастир-фортеця в с.
Межиріч.......…...............10

·       Оборонний комплекс в с.
Суботів.....................................12

·       Церква Св. Іллі в с.
Суботів.............................................13

 

 

3.   Історія РУЇН- історія
НАЦІЇ.........................................................14

«Український щит Європи»

 

Тисячолітня історія України сповнена
війн, навал та конфліктів. Право на індивідуалізм і свободу в Україні слід було
добре захищати, бо часто воно оплачувалося ціною життя. Споруди оборонного типу
зводили як для захисту від ворожих нападів, так і для оборони великих феодалів
і земле­власників від народного гніву, і частих взаємних нападів
феодалів-сусідів. Відкриті простори земель були постійним об'єктом нападів,
спершу монголо-татарських орд, а пізніше кримсько­-татарських і турецьких
військ. Відчутної шкоди завдавали і військові загони, які постійно плюндрували
міста і села. Існування населених пунктів було можливим лише під захистом
міцних мурів замків та інших оборонних споруд. І хто знає, як склалася б доля
нашого народу в минулому, якби їх не було. За підрахунками дослідника Е.
Руліковського, навіть у ХVІ-ХVІІ ст., вна­слідок хижацьких набігів татарських орд, приблизно
щодвадцять років кожне українське село щезало з лиця землі.

Наші замки, особливо на Поділлі, — це унікальне
історичне явище, яке отримало назву «Український щит Європи». Протягом XV-XVI  століть кримські татари й Туреччина
наганяли жах на весь християнський світ, і на то не було ніякої ради. На той
час вже пішли в небуття амбіційні плани хрестоносців про визволення від
мусульман Гробу Господнього. 1453 року під удара­ми турків упав Константинополь
і розпочався зворотний рух – ту­рецькі султани під зеленим прапором пророка
Магомета посунули на Європу. На передньому плані цієї боротьби виявились
українські землі. Тому Поділля, що лежало на самій межі Дикого поля,
уфортифіковували особливо активно.

Оборонна архітектура України, пройшовши крізь випробування століть
стала  пам'ятником Людині, захистом її
від плину часу. Мандрівник із Сирії Павло Алеппський, який відвідав Україну в середині XVII століття, писав
у своїх мемуарах: “Начинена земля фортецями, як гранат зерням”.

У стародавні часи в Україні навіть
церковне будівництво підпо­рядковувалося потребам оборони. За середньовіччя
церкви призначалися не лише для захисту від сил світового зла, а й для порятунку
від ворожих нападів.

Оборонне зодчество було
найпрогресивнішим з погляду функ­ціональності архітектури, єдності форми й
конструкції, поєднання традицій і новаторства. Саме воно першим реагувало на
всі нова­ції у військовому мистецтві. Водночас з чинниками утилітарності й
доцільності значну роль відігравали й естетичні норми, завдяки чому пам'ятки
оборонного будівництва були і є повноцінними творами високого мистецтва
архітектури. Українські замки як добре захищені резиденції знаті поступово
перетворилися на справжні скарбниці творів мистецтва та істо­ричних раритетів —
старовинних портретів, картин, батальних полотен, зброї та обладунків, шпалер,
гобеленів, порцеляни, скуль­птури, меблів, дорогоцінного посуду, художнього
металу...

Споруди  оборонного типу  можна розділити на три основні види:

а) зведені
князями фортеці в містах, які із дерев’яного тину, що ставився над ровом та
валами, перетворювалися на фортеці з кам'яними стінами і баштами;

 б) укріплені феодальні садиби  (резиденції феодалів, центри господарської
діяльності, які у той же час слугували фортецями стратегічного призначення);

в)
монастирі, церкви, які будувалися в атмосфері постійної тривоги і готовності до
відсічі, нерідко обнесені стінами.

У ХІІІ ст на
території Західної Волині виникає новий тип оборонних споруд – великі бойові
башти. Для тогочасних фортець такі башти становили основний центр оборони, їхню
специфіку обумовлювала поява нових видів зброї. Це вежі в селах Столп'є,
Білавине, Спас, Чорнієве (тепер Польща), надбрамна вежа в Кременці,
Кам'янці-Литовському. У XIV ст. значна кількість старих замків почала перебудовуватися або
відбудовуватися з каменю і цегли, проте ще побутували споруди із дерева
(дерев'яні замки Києва, 1542; Вінниці, 1500; Житомира, 1544; Черкас, 1549), це
пояснюється відсутністю міцніших будівельних матеріалів. Однак для надійного
захисту від артилерії та могутніх стінобитних машин  потрібні були не рів і частокіл, а високі
товсті мури та бойові башти. При спорудженні замків брали до уваги природні
умови, пагорби, круті скелясті береги річок, острови, оточені водою, миси між
річками. Рельєф місцевості впливав на розпланування, тому первісні кам'яні
фортеці не вирізнялись регулярністю.

Територію
замку оточував глибокий рів, який під час небезпеки заповнювався водою. Єдиним
виходом слугували в'їзні ворота, що будували крізь башту. Башту зводили високою
і потужною, до неї підводився підйомний міст через рів. Окрім надбрамної у
замках було не більше двох веж, що розміщалися у найвідповідальніших місцях.
Вежі мали круглу або квадратну форму і виступали поза мури, це давало змогу під
час бою контролювати територію у значному радіусі.
Вежі і мури нерідко
завершувалися зубцями – мерлонами (Хотин, Луцьк, Судак). Пізніше стали
з'являтися у верхніх частинах башт навислі галерейки з люками, так звані
машикулі, завдяки яким забезпечувався контроль за підніжжям. Ця важлива деталь
оборонного замку простежується в Європейській культурі під впливом Сходу в
другій половині ХІІ ст., в Україні її застосовано у ХV ст. у Сутковецькій
оборонній церкві, згодом –  Круглій вежі
Острозького замку, в мурах і вежах якого в кілька ярусів розміщувалися ряди
бійниць.

Внутрішній простір – дитинець –
займали палати князя, вищого духовного сановника, будинки бояр, храм, рублені
кліті, так звані городні, де зберігалося майно, а під час нападу ворога
знаходили  притулок люди з близьких
поселень. Над городнями прокладали обходи – бланкування, де розташовувалися
оборонці замку під час небезпеки.

Одним із найдавніших та найпотужніших замків у Західній Україні був Кременецький замок, про який польський історик Окольський  (ХVІ ст.) згадує у колі подій 1073 року, відмічаючи, що замок укріплений самою природою, так і не був захоплений поляками. Руські літописи вперше згадують про Кременецьке укріплення у 1226 році. Кременець безуспішно брали в облогу татари і у 1240 і у 1255 роках, але за договором руський князь Василько мав у 1261 році зруйнувати Кременець. Таким чином перший замок до нас не дійшов. Замок був відновлений вже литовськими князями, але рештки укріплень, які збереглися аж до ХХ ст. – це польські споруди ХVІ ст. Вони носять назву королеви Бони.

Варто зазначити виняткове вміння обрати місце для фортеці. Замок розміщується на вершині стрімкої стіжкоподібної гори Кременець. Недоступна з трьох боків вершина гори зрізана й утворює просторий горизонтальний майданчик, що вузьким перешийком (“шиєю”) завдовжки понад 350 м і завширшки близько 10 м сполучається ланцюгом Медоборських гір.

У 1972 році, під час архітектурно-археологічних досліджень, що проводилися А.Тюпичем та Є.Пламеницькою, виявлено оборонний мур завтовшки 1,8 м з рештками прямокутної тристінної вежі (розміри в плані 3х3 м, виступає за мур на 1 м). Мур перетинав сучасний замковий двір у напрямку північ-південь, топографічно відокремлюючи найдавніше ядро замку в його західній частині. Це було типове, трикутне в плані (довжина сторін – близько 40, 50 та 60 м) мисове укріплення, що займало лише чверть сучасної території замку. За археологічними матеріалами, воно да­тується ІХст.

У 1339 р. польський король Казимир Великий, за­панувавши на Червоній Русі, віддав Кременець ли­товському князеві Юрію Наримунтоничу за умови, що той не зміцнюватиме замку. Однак за даними дже­рел, князь Юрій зірвав угоду, і великий литовський князь Любарт відібрав у нього Кременець на користь Польщі. Логічно можна пов'язати порушення угоди з фортифікаційними роботами в замку, спричинени­ми тогочасним вдосконаленням засобів штурму фор­тець. Первісну оборонну концепцію в'їзного вузла в цей час було ускладнено: в'їзд перенесено північніше, у новозбудовану надбрамну (Шляхетську) башту, до­рога до якої вела попід східним муром замку, по са­мому пругу гірського схилу, що значно утруднювало штурм. Особливістю кременецького замку була на­явність критих бойових галерей (понад 30) у вигляді зрубних клітей ("городень"). Ці галереї розміщувались  по периметру укріплення з боку замкового дво­ру в рівні зубців оборонних мурів.

У 1536 р. Зигмунд І віддав замок своїй дружині ко­ролеві Боні, яка володіла ним упродовж 20 років, на­давши місту кілька привілеїв. Замкові старости в цей період здійснили низку перебудов: вдруге надбуду­вали надбрамну (Шляхетську) башту, перекривши склепінням верхній ярус і зробивши наметовий дах. Ймовірно, внаслідок цих робіт вона дістала назву Великої башти. Тоді ж підвищено інші башти й за­безпечено бойові галереї на мурах. На фундаментах башти з боку міста зведено будинок з підвалами, світлицею, сіньми й коморою, а також оборонним верхнім ярусом. Ця остання споруда дістала назву Башти над новим будинком. Розміри замку в цей час були 70,6x157 м.

XVI ст. було фазою найповнішої реалізації обо­ронної концепції замку, який за місцевою традицією утримувався коштом заможної верхівки староства. Одначе в ХVП ст. занепад краю позначився на обороноздатності  замку. У 1648 р. Під час повстання М.Кривоноса один з козацьких загонів за допомогою кременецьких міщан захопив замок, спаливши всі дерев'яні будівлі та зруйнувавши частину укріплень. Від цього часу замок, попри постанови волинських сей­мів, не відновлювався. Документи ХVІІ –ХVІІІ ст. за­свідчують поступовий занепад і руйнацію замку. З кін­ця XVIII ст. він повністю втрачає оборонну функцію, а в XIX ст. руйнується кілька ділянок оборонних мурів.

Нині збереглася частина периметру мурів з захо­ду, півдня й півночі та дві башти –  напівзруйнована надбрамна (колишня Шляхетська) та Башта над но­вим будинком.

В    архітектурному відношенні цікавіший

Луцький замок. Князівський (згодом королівський) замок належить до укріплень мисового типу. Розташований він на пагорбі між течіями річки Стир та її рукава Глушець на південно-східній околиці історичного ядра міста. Будувався з кінця ХІІІ до ХVІ  ст. на місці давньоруського дерев'яного укріплення, знищеного у 1261 році за наказом монгольського хана Бурундая. З південної сторони, де замок не був захищений річкою, був рів, наповнений водою, таким чином, що підхід до фортеці здійснювався лише за допомогою підйомного мосту.

Замок був од­ним з наймогутніших у середньовічній Волині. Зведений у стилі поширених тоді романських фортець з елементами готики: у плані мав форму неправильного трикутника з дещо опуклими назовні сторонами, який відповідав природному рельєфу ділянки і був обмежений високими 12-тиметровими стінами з трьома баштами – В'їзна, Стирова (Свидригайлова), Владича. Всі укріплення були мурованими. Цег­ляні з лицьових поверхонь стіни всередині були забутовані блоками вапняку та уламками цегли на вапняному розчині. Оборонні мури оточують замкове подвір'я по периметру. Товщина їх сягає 2,6-3 м. Первісно мури завершувалися широкими зубцями – мерлонами; в центрі кожного зубця було влаштовано лучну бійницю. У процесі модернізацій ХV –ХVІ ст. про­міжки між зубцями закладено, верхню частину мурів зсередини підсилено і над ними надбудовано ще два яруси, завдяки чому висота мурів і досягла І2-13м. У 1970-1980-х роках за проектом М. Говденко та О. Годованюк південно-східну ділянку мурів  було відновлено в архітектурних формах ХІІІ-ХІV ст., а на північно-західній збережено нашарування XV-XVI ст. та встановлено дерев'яні бойові галереї біля бійниць.

В'їзна башта знаходиться в західному кутку зам­ку, і звернена вона у бік міста. У плані башта майже квад­ратна (13,5х13,0 м), первісно триярусна і завершена зубцями. До в'їзних воріт через оборонний рів у дав­нину було перекинуто дерев'яний міст зі звідною лан­кою, про що свідчить опис 1545 р. З оборонними му­рами башта сполучається крученими сходами, вла­штованими в товщі північної та південної стін.

Стирова башта розміщена на переломі обо­ронних мурів у південно-східній частині замку, звер­неній у бік р. Стир. Дослідженнями підвального ярусу башти та його фундаментів, проведеними в 1978 р, встановлено, що башту збудовано на залишках давнішої, вимурованої з блоків вапняку. Башта - майже квадратна в плані (10x9,5 м), чотириярусна, з підвалом. Товщина стін нижнього ярусу – близько 3 м. Первісно башта завершувалась зубцями. У ХV –ХVІ ст. вона була надбудована, після чого висо­та її досягла 23 м, а в архітектурі з'явились ренесансні деталі (аттик з фігурним завершенням, обрамлення вікон, карнизи).

Владича башта підсилює північно-західний ріг оборонних мурів замку. Назва походить від двору луцьких єпископів ("владик"), який у давнину знахо­дився поблизу башти. Це майже квадратна в плані (8,5*8,0 м), чотириярусна цегляна споруда. Товщина стін нижнього ярусу - близько 3 м. Як і дві попередні, ця башта первісно завершува­лася зубцями. У ХV-ХVІ ст. вона зазнала модернізації, наслідком якої було збільшення її висоти та зміна форми бійниць. У1887 -1890 рр. верх башти присто­совано до вимог пожежної безпеки: над верхнім яру­сом влаштовано металево-цегляне перекриття з бе­тонним плоским дахом, а замість розібраного напівзруйнованого ренесансного аттика встановлено ме­талеву огорожу. У 1970-х роках башту реставровано в гаданих первісних формах: завершено зубцями й увінчано чотиригранним наметом з флюгером.

Острозький замок був близьким до Луцького. У ХV ст. Замок в Осторозі почали перебудовувати з дерев'яного на кам'яний, зберігаючи давнє нерегулярне планування. Місто оточували три пояси укріплень, замок був оточений ровом, який наповнявся водою з річки Грабарка. При влаштуванні цього рову  використано яр природного походження. Обороноздатність доповнювалась Окольним замком, який не зберігся до наших часів. На сьогодні комплекс укріплень на Замковій горі  складається з “Вежі мурованої”,  Нової башти (Круглої), Богоявленської церкви та  надбрамної дзвіниці.

Порівняно з Луцьком, в Острозі з глибшим розумінням засад ренесансного мистецтва оновлено середньовічні форми замку. В цьому була органічна потреба, оскільки Острог у другій половині ХVІ ст. славився як центр освіти, книгодрукування діяльності видатних представників науки і культури і заслужено називався “волинськими Афінами”.

            Замок знаходиться на пагорбі лівого берега р. Вілії, підноситься на 20 м над її долиною і круто обривається зі сходу та півдня. Був побудований на місці давньоруського городища  ХІ-ХІІ ст.,  конфігурація замку була обумовлена рельєфом пагорба.

  Вежа мурована – це найдавніша мурована будівля Замкової Гори, яка поклала початок формуванню феодального замку. Вперше вона згадується в описі замку 1605 р. Розміщена в південно-східній частині замко­вого двору, первісно – у створі земляного валу, на кру­тому схилі. З півночі, з боку подвір'я, будівля двоя­русна, а з півдня – триярусна на високому цоколі. Форма плану – майже прямокутна. На південному фасаді асиметрично розміщено великий напівкруг­лий виступ.

Наприкінці XV - на початку XVI ст. змінено фор­му бійниць, перебудовано та укріплено величезним контрфорсом південно-східний ріг будівлі, в окремих приміщеннях змінено форму склепінь. У ХVІ-ХVIІ ст. з заходу, півдня та сходу вежу укріплено масивними контрфорсами. У 1797 р. верхній ярус будівлі був на­стільки зруйнований, що його розібрали й на початку ХІХст. відбудували заново. У1913-1915 рр. вежу капі­тально відремонтували й пристосували для потреб “Братства ім. Князів Острозьких”.

            Вежа належить до типу житлових оборонних башт, про що свідчать кам'яні стіни завтовшки 2-2,6 м, первісний вхід на рівні 2-го ярусу та криниця, влаштована в одному з приміщень нижнього ярусу. Вежа складена із піщаника та цегли. Через різкий перепад рельєфу місцевості, будівля з зовнішньої сторони має три яруси (проміжковий знаходиться в східній частині будівлі), а зі сторони двору замку – два. Нижній, або підвальний поверх складається із чотирьох приміщень, два з яких не мають природнього освітлення, в одному знаходився давній колодязь. Головна зала підвалу перекрита хрестовим склепінням, інші ж приміщення – напівциркульними склепіннями. У проміжковому ярусі зберіглася природня первинна бійниця башти.

            Середній ярус знаходиться на рівні двору дитинця, складається, як і нижній, з чотирьох приміщень, перекритих півциркульними склепіннями, має два виходи з боку двору. Головна зала цього ярусу має у напівкруглій стіні п'ять квадратних бійниць, перекрита на півциркульним склепіння з розпалубками. У внутрішній стіні, яка відділяє залу від приміщення,  яке знаходиться північніше, є готичний портал стрільчастої форми, оздоблення якого складається з пласких тесаних блоків та валиків розділених ринвами. Один із валиків має знизу базу у вигляді витої колонки.

Верхній поверх складається із семи кімнат та напівкруглої веранди. Перекриття пласкі. Сучасне планування – результат перебудов. В одній з кімнат зберігся ренесансний портал ХVІ ст. викладений із тесаного піщаника, орнаментованого різьбою. Вхід на верхній поверх лише через надвірні сходи.

            Вежа є унікальною оборонною спорудою середньовічної Волині та єдиною на території України житловою баштою другої половини  ХVІ ст., яка

порівняно добре збереглася і донині. За своїм функціональним призначенням вона ідентична поширеним у середньовічній Європі житловим баштам-донжонам.

Нова (Кругла) башта збудована в південно-західній частині Замкової Гори, на схилі пагорба під час модернізації укріплень Острозького замку на по­чатку XVI ст. Це мурована циліндрична бастея, яка підсилювала ріг оборонних мурів, і найважливіша ланка в системі оборони замку. План башти – коло, з якого вирізано трапецієподібну частину. Це створю­вало оптимальні умови об'єднання башти з південним і західним оборонними мурами та збільшувало зону обстрілу з бійниць башти. Висота триярусної споруди з боку оборонного рову через перепад рель­єфу значно збільшується завдяки цокольному ярусу Внутрішній діаметр башти – 13м, товщина стін ниж­нього ярусу – 3,5 м. Другий ярус завершують бійниці на кам'яних фігурних кронштейнах, призначені для обстрілу під стінами башти. Увінчує башту аттик з фігурним завершенням. Архітектурні та конструктивні якості башти, яка належить до ви­датних оборонних споруд України XVI ст. свідчать про те, що її будівничі оволоділи досягненнями фор­тифікаційного мистецтва епохи Відродження.