Богоявяенська церква стоїть у північній частині Замкової Тори, біля давнього оборонного рову. Да­тується першою половиною XV ст. У 1521 р. (за написом, вирізьбленим над вікнами північної стіни) храм при­стосовано до оборони - його північна стіна , потовщена та обладнана чотирма бійницями для гармат, стала складовою частиною північного замкового муру.

З 1636 р, до середини ХІХ ст. будівля не викорис­товувалась і дійшла до стану руїни. Відновлено її за проектом В. Токарева у 1886-1891 рр, причому від давньої споруди було збережено лише північну стіну, а на старих фундаментах зведено храм, який за схемою плану та об'ємно-просторовою структурою повторює давню споруду.

Церква – це  хрещато-баневий шестистопний тринавовий триапсидний п'итиверхий храм. Як і в храмах давньої Русі, бічні верхи її розміщені над камерами між раменами просторового хреста, а рамена перекриті циліндричними склепіннями, відображеними на чотирьох фасадах закомарами.

Відмінна риса давньої Богоявленської церкви – у поєднанні давньоруських будівельних традицій (розпланувальна та об'ємно-просторова структури будівлі) з елементами готичної архітектури (контрфорси на західному та південному фасадах, попружні арки та вікна стрілчастої форми, вишукані різьблені портали та оздоблення вікон, трилопатева форма закомар). Архітектура храму посідала особливе місце в церковному будівництві України; це посередня ланка між давньоруським зодчеством і архітектурою XVI-XVII ст.

Окрім храму у замку розміщувався палац князів Острозьких, який був схожим на малий палац у Луцьку, тобто близьким до палаццо проторенесансу.

Надбрамна дзвіниця  розміщується в північно-західному кутку замкового двору на місці давньої брами і належить до останнього періоду будівництва на Замковій. Дзвіниця та цегляно-металева огоро­жа по периметру подвір'я споруджені за проектом цивільного Інженера А. Пашіовського у 1905 р коли було впорядковано територію замку після реконст­рукції Богоявленської церкви. Це прямокутна в плані двоярусна споруда, у першому ярусі якої на поперечній осі знаходиться проїзд на замковий двір, а обабіч нього симетрично розташовані по два невеликі приміщення. В одному з приміщень влаштовано сходи на верхній ярус, вирішений у вигляді восьмигранного підбанника, увінчаного банею. Зовнішньому декору дзвіниці притаманні риси "єпархіальної" архітектури кінця XIX - початку XX ст.

Луцька брама

Це одна з двох мурованих брам – важливих ланок у системі міських укріплень Острога, заснованих за князя В.Ф. Острозького у першій половині ХV ст.

Назва брами походить від розташування її на давній дорозі до Луцька. Функціональне призначення (міська брама та оборонна башта) – зумовило складну форму плану споруди, який поєднує криволінійну, близьку до овалу фігуру з прямокутником. Весь об'єм споруди значно виступав за межі оборонного муру, пов'язаного з причілковими фасадами брами. Таке вирішення давало змогу максимально збільшити зону флангового обстрілу з бійниць, радіально розміщених у криволінійній частині споруди та на бічних фасадах прямокутного об'єму. Стіни Луцької брами виліплені з піщанику на вапняному розчині, а карнизи, зовнішня поверхня пишного ренесансного аттика та його витончене фігурне завершення – з цегли. Другий ярус споруди сполучався з дерев'яним бойовим ходом міського оборонного муру.

Арку брами, звернену в бік оборонного сухого рову, прикрашено характерним рустованим ренесансним обрамленням з тесаного каменю. До воріт вів звідний міст. За своїми архітектурно-художніми якостями Луцька брама належить до групи самобутніх волинських укріплень, які виникли внаслідок об'єднання двох окремих споруд – замкової брами та прибраного укріплення – барбакана.

Татарська надбрамна башта також входила у склад міських укріплень, захищала в'їзд у місто з боку дороги на Звягель (Новгород-Волинський). У плані це поєднання еліпса з прямокутником (об'єм еліпса при цьому перевищує об'єм прямокутної частини). Башта повністю виступала за межі оборонного муру, який безпосередньо зв'язував її з торцовим фасадом, зверненим у бік міста. Таке планове та об'ємне рішення так як і в Луцькій вежі було створене задля збільшення зони обстрілу з бійниць, радикально розміщених в криволінійній частині споруди та на бічних фасадах прямокутного в плані об'єму башти. Первісна споруда була двоярусною, в кін. ХVІІІ- початку ХVІІ ст. було  добудовано ренесансний аттик з бійницями. До сьогодні втрачена значна частина  об'єму еліпса і верх аттику.

Викладена з піщаника на вапняковому розчині, кладка армірована дерев'яними зв'язами. Башта триярусна, а в першому ярусі був наскрізний арковий проїзд. Третій ярус- аттик з бійницями у формі перевернутої щілини для ключа; зсередини вежа на кожному ярусі мала обхідні галереї.

Острозькі вежі у верхніх своїх частинах подібні до башт Перемишля в Галіції.

З великої кількості замків, побудованих князями Острозькими, слід ще зазначити залишки замків у Заславлі та Старо-Константинові — на Волині, в Ізяславлі —у Галичині, на яких помітний вплив не тільки ренесансу, але і бароко. Споруди відносять до кінця XVI –  початку XVII сторіччя. Раніше вказувалося, що Острог у цілому одержав укріплення ще в XV ст.  Економічно сильні міста Західної України, особливо в Галицкой землі, з XV в. починають обноситися стінами, що охоплювали спочатку значну частину міського поселення.  з подальшим ростом міст. За їхніми стінами почали виникати

посади, що нерідко викликали будівництва  других і навіть третіх рядів міських стін.

Зазначені фортечні спорудження міст до нашого часу не збереглися. Вони були знесеніі при переплануванні міст у XVII-XVIII ст.

Але до нас дійшли старовинні  гравюри, що дають повне уявлення про характер зміцнення міст Західної України. Такі гравюри: Львова —1585 р., укріпленого після 1352 р., Перемишля — початку XVII ст.  Не менш  цікавий лист, що зображує облогу Львова у 1648 р. На цих  зображеннях насамперед, виділяється  вихід фортеці-замку за  межі міського кола стін.

 Cтіни зведені  значно раніше міських і улаштовані на вершинах гір фортеці панували над  поселенням у підніжжя гори, що з часом перетворювалися у частину міста.

Таке місто намагалося убезпечити себе  не тільки від нападів чужинців, а й від можливих зазіхань на права міщан з боку місцевого феодала. Тому фортеці як у Львові, так і в Перемишлі виявилися за міськими укріпленнями. Стіни оточували центр міста з його найкращими культовими та громадськими будівлями. У склад  стін включались башти – глухі для захисту та проїздні для входу в місто. Башти мали як чотирикутні так і круглі плани. Деякі башти до ХVІ ст. Отримують шатрові або конусоподібні покриття.

Надбрамні вежі завжди мали над ворітьми приміщення для охорони. Перед міськими стінами  були вириті рови, через які до воріт йшли дерев'яні містки. На зображенні Перемишля ясно видна відвідна вежа зі звідним мостом. Міська архітектура Перемишля відрізняється більшою хаотичністю в порівнянні з торговельним містом Львовом, де культові будинки вже побудовані в готичному стилі.

У ХV-XVI ст. деякі православні  монастирі на Західній Україні, особливо ті з них, які мали значення фортець, були обнесені кам'яними стінами з вежами, розташованими звичайно по кутах укріплень і над воротами. Із кріпосних стін у монастирях можна вказати на збережені до останнього часу залишки стін монастиря у с. Межиріччі, недалеко від м. Острог, зведених Острозькими  князями, потім на стіни й вежі Дерманського монастиря  біля Дубно,  які були побудовані острозькими князями   наприкінці XV  або   початку XVI  в.    Дерманський  монастир був побудований на  пагорбі   й оточений кам'яними стінами до7 м висоти. Навколо стін був рів наповнений водою. Особливо цікава вхідна вежа, перед якою був звідний міст і яка використовувалася як дзвіниця. Спочатку вежа була триярусною й за своєю композицією наближалася  до   проїзної   вежі   Луцького   замка, маючи в нижньому ярусі проїзд, у другому --  приміщення    для гарнізону  й завершувалась  у третьому ярусі парапетом з романською декоративною аркатурою. Пізніше вежа була пристосована під дзвіницю, для чого над нею поставили павільйон для дзвону зі стрілчастими   арками і звели   легкий   верх.   Креховський     монастир під Львовом, за гравюрою Х V ІІ ст. , мав будівлі лише з дерева й був обнесений стінами з бійницями та мерлонами, а по кутках мав восьмигранні камінні вежі. Його стіни, так само як і стіни інших  укріплених монастирів цього часу, оточував рів наповнений водою. До башти з проїзними воротами вів підйомний міст.

Розглядаючи культові споруди, які мали оборонний характер не можна не розглянути Троїцький монастир-фортеця в с. Межиріч  (Острозький район).

Монастир знаходиться на східній околиці поселення, біля східного відрізка земляного оборонного валу бастіонної фортеці ХVІ-ХVІІст., яка захищала містечко Межиріч. Ансамбль формувався в два етапи. До першого (середина Х V І ст.) належить мурована Троїцька церква. Другий етап (початок Х V ІІ ст.) характеризується грандіозним будівництвом – створенням монастиря-фортеці як ланки загальної системи оборони Межиріча.

            Нині до складу ансамблю входять: Троїцька церква, південний та північний (з кухнею) корпуси келій, південно-східний корпус, дзвіниця, оборонні мури з чотирма наріжними баштами.

Троїцька церква – композиційний та смисловий центр ансамблю, навколо якого групуються інші споруди. Збудовано її за князя К.І.Острозького. Це п'ятиверхий варіант шестистопного тринавового храму. Нижня вівтарна частина асиметрична, бо південна апсида значно коротша від північної. На опорні стовпи хрещатого перекрою спирається система  попружних арок та пандатив. Центральна баня підноситься над середохрестям, бічні – над камерами між раменами просторового хреста. Під банники всередині циліндричні, ззовні – восьмигранні. Особливістю храму є поєднання  будівельних традицій Давньої Русі  (розпланування та об'єм структури) з елементами готичної архітектури (контрфорси на північному, східному, та південному фасадах, стрілчаста форма вікон та характер їхнього кам'яного обрамлення).

Південний та північний корпуси келій симетрично прибудовані в 1605-1610 роках до північного та південного фасадів Троїцької церкви. Кожний корпус – цегляна, прямокутна в плані, витягнута по осі південь-північ двоповерхова будівля  з глибоким підвалом. Роги торців обох корпусів підсилені  циліндричними триярусними баштами , перекритими сферичними склепіннями й увінчаними високими конічними дахами. Бійниці башт у вигляді перевернутої замкової щілини, прорізаної в кам'яному блоці, уможливлювали обстріл монастирського подвір'я.

Риси архітектури Ренесансу, притаманні всім спорудам ансамблю, особливо яскраво відображені в упорядженні будинків келій , зокрема їхніх західних фасадів. Основним акцентом є кам'яні різьблення  портали аркових входів.  Великі прямокутні вікна нижнього, парадного поверху увінчані трикутними та лучковими  сандриками на консолях, менші вікна другого жилого поверху, оздоблені такими ж сандриками та рустованим камінним обрамленням.

Характерними для ренесансної архітектури були й конструкції  первісного зубчастого даху. На кожному корпусі він складався з чотирьох однакових невеликих двосхилих дахів та двох односхилих, притулених один до одного поздовжніми сторонами. Гребені дахів були перпендикулярні до поздовжньої осі корпусів.

Рисами ренесансного мистецтва позначено й інтер'єри корпусів келій. Особливо гарно виглядають зірчасті склепіння приміщень колишньої бібліотеки та трапезної на першому поверсі.

            Південно-східний корпус збудовано в той же час. Нині це напівзруйнована прямокутна в плані одноповерхова будівля з підвалом, яка стоїть впритул до південно-східної наріжної башти оборонних мурів. Анфіладно розміщені чотири приміщення корпусу перекрито циліндричними склепіннями з цегли. Стіни споруди увінчані високим цегляним ренесансним аттиком, ззовні прикрашеним глухою аркатурою з неглибоких ніш з півциркульними перемичками та простими імпостами. Вікна і двері першого поверху  та двері підвалу мали кам'яне рустоване обрамлення.

Наявність аттика обумовлювала конструкцію первісного даху корпусу зі схилами, спрямованими до середини. Атмосферні опади виводилися за межі подвір'я у східний оборонний рів. Згодом цей дах було замінено на звичайний чотирисхилий. Горище, яке при цьому утворилося, використовувалося для господарських потреб.

Дзвіниця розміщена в центрі західного оборонного муру, напевно, на місці західної надбрамної башти й об'єднана з критою папертю Троїцької церкви невисокими цегляними стінами. Точної дати спорудження дзвіниці не встановлено. Барокові архітектурні форми, своєрідний ордер, характер членувань і профілів карнизів та чотиригранна висока баня зі зламом дають змогу датувати будівлю ХVІІІ ст. План нижнього ярусу дзвіниці – майже квадрат, а верхнього, значно меншого за площею,--прямокутник, витягнутий у напрямку схід-захід. Прохід у нижньому ярусі та два вузькі приміщення обабіч нього перекриті циліндричними склепіннями, верхні перекриття – дерев'яні. Стіни та склепіння вимурувані з цегли.

Оборонні мури з наріжними баштами (1605-1610), оточують трапецієподібне в плані монастирське подвір'я площею близько 0,92 га. Загальна довжина мурів – близько 410 м, товщина – 1,3-1,5 м, висота – 5-8м. Матеріал мурування – камінь-піщаник, а у верхній частину (починаючи з піввалу під фризом) – з жолобчастої цегли. Верх оборонних мурів по всьому периметру оперезаний карнизом, фриз якого  прикрашено виразним двоколірним (чорний з білим) орнаментом, виконаним у техніці  сграфіто. Фігурне завершення мурів  складається з зубців типу “ластівчин хвіст”, які чергуються з на півовалами.

Роги мурів підсиленні чотирма шестикутними двоярусними оборонними баштами, призначеними для флангового обстрілу вздовж мурів. Бійниці в баштах мають вигляд повернутої замкової щілини. Башти увінчано ренесансним аттиком з фігурним завершенням. Фриз карнизів першого і другого ярусів, як і оборонні мури, оперезує стрічка геометричного двоколірного (чорний з білим) орнаменту, виконаного в техніці сграфіто.

Троїцький монастир-фортеця в Межирічі є найвизначнішим ренесансним монастирським ансамблем Волині.

Із великими соборними храмами поширювались камінні невеликі церкви. Зазвичай вони були квадратні або прямокутні у плані, безствопними із апсидою, яка виступала на схід.

До більш пізнього періоду відноситься невелика, але незвична своєю історією Богданова церква в селі Суботові. Як і для багатьох інших культових споруд того часу вона носила оборонний характер. У місті Суботоів було створено цілий оборонний комплекс.

Укріплення Суботова Хмельницьких та його околиць за місцем розташування розподілялись на три групи: центральну - найбільшу, що складалась із двох нерівних частин: оборонних споруд замку (нині Замчище) та укріплень Іллінської церкви (1653 р.); Вовчий шпиль - сигнально-спостережний пункт і укріплення для захисту південних меж маєтностей; заплав Тясмина - садиби-хутори на пагорбах-островах (в залежності від рівня води в річці), що здійснювали додатковий контроль над Суботівським шляхом. В окрему групу виділялись підземні споруди (в тому числі ходи).

Центром Суботова був замок площею 2 га, природні переваги розташування якого підкріплені інженерними спорудами. Для будівництва обрали мис, оточений з півночі, сходу і заходу болотами та крутими схилами ярів. Найменш неприступною виглядала південна сторона, яку і укріпили штучними перекопами.

Суботівський замок не відрізнявся принципово від багатьох інших, що були на пограниччі з Диким Полем. Його дерево-земляні укріплення були розраховані на відбиття татарських нападів. Оборонні споруди включали рів, два яруси валів із ескарпованими схилами (на верхньому було викопано ряд загострених паль) та чотири дерев'яні вежі.

Укріплення постали в наслідок багаторічної і нестихаючої боротьби із кочовим степом. Ті ж вали були не просто підвищеннями, які оточували певну площу. їх схили мали саме таку крутизну, щоб на гору не міг піднятися кінь із вершником. Ті ж татари для штурму мали б не тільки спішитись, що для кіннотника чи не з дитинства вже незвично, а й підійти хоча б на 130 кроків (відстань прицільного пострілу з лука), щоб завдати бодай якихось втрат. Тодішня фортифікація успішно використовувала і зелені насадження на бермі – ділянці землі шириною близько 1,5 між ровом та основою валу.

Патріархальна архітектура Суботова зазнає найбільших змін у 1653 р. Починається будівництво споруд із цегли та каменю: донжон замість дерев'яної вежі і будинок гетьмана на Замчищі, Іллінська церква - окреме укріплення із західного валу замку.

Іллінську церкву або ж храм Святого пророка Іллі почали будувати в 1653 р. за наказом, проектом та на кошти Б. Хмельницького. Тип її вочевидь взято із західних зразків, наприклад, кам'яних костьолів. Cправді церква за своїм загальним розташуванням носить звичайний характер тодішніх католич них будівель, тобто має форму умовної базиліки або продовгуватого чотирикутника. Алтар розміщувався у півколі або апсиді, яка мала всередині та ззовні шість граней. Церква покрита коробовим склепінням та має двускатний дах з фронтонами. Церква була одночасно і оборонною спорудою. Товщ мурів доходить до 2 метрів. На горищі, у західному фронтоні, влаштовано 4 бійниці, що дозволяло артилерії контролювати посад та в'їзд до Суботова. Нижче знаходяться ще три бійниці – вже для рушничного вогню, а вікна розташовані таким чином, щоб до них не міг дістатися вершник, навіть стоячи на коні. За необхідності споруда могла вести бій самостійно, для чого дзвіницю зробили дерев'яною та нижчою за церкву. Нині біленьку із зеленими банями ми можемо побачити на п'яти гривнях.

Такі зміни були пов'язані зі зміною в статусі Суботова. Це місто Чигиринського полку (після 1648 р.) починає відігравати значну роль в українській дипломатії. Не даремно приміську резиденцію гетьмана називали "українським Версалем". Якщо протокольні прийоми іноземних гостей діялися в Чигирині, то в Суботові доволі часто відбувались речі позапротокольні. Для приватних розмов із послами існували сад, звіринець, пасіки. Власне кажучи, нові будівлі крім оборонних відігравали ще й представницькі функції.

         Цікаво, що за весь час, коли землями володіли Хмельницькі (близько 80 років), на ці землі не було зроблено жодного татарського набігу. В джерелах, принаймні, такої події не зафіксовано. На випадковість не схоже,а швидше – повага до наявної системи оборони та дієвість служби оповіщення.

           

 

 

Історія РУЇН- історія НАЦІЇ

 

Ми оглянули наше минуле... і стало помітно, що живемо ми не  лише у світі бездушних хмарочосів, але й печальних руїн.

            Як зберігаються наші пам'ятки оборонної архітектури? Взяти хоча б такі могутні в минулому фортеці, як Білгород-Дністровський, Хотин, Кам'янець-Подільський, Меджибіж, Свірж, Мукачів , Зимне (монастир), Луцьк та ін. Деякі з них реставруються уже по 20-30 років, але закінчення цих робіт не видно. Деякі оборонні споруди є у більш-менш пристойному стані і викорис­товуються за різними призначеннями: в них розміщені музеї, лікарні, сана­торії тощо (Олеськ, Підгірці, Буданів, Підкамінь, Дубно, Манява, Острог та ін.), хоча і вони вимагають  негайного втручання реставраторів.

Є в Україні і такі замки, що до них не підпускають вчених і реставраторів лише через те, що там пере­бувають військові частини (Івано-Франківськ, Сокаль (монастир), Яворів та ін.). А в Бродах,  у замку,  який є чи  не єдиним (крім Збаража), де  повністю збереглися каземати кінця Х V І – поч. Х V ІІ ст., військові здерли земляні насипи з валів, чим спотворили їх вигляд та завдали непоправної шкоди. Деякі фортеці стоять уже десятки років під вітрами та дощами і помалу роз­валюються (Жовква, Старе Се­ло, Сатанів, Бучач, Підзамочок, Черво, ногород, Микулинці, Сидорів, Тере-бовля — замок і василіанський мона­стир, Скала Подільська, Галич та інші). Ще 25-30 років тому чимало пам'я­ток оборонного будівництва були в такому стані, що їх можна було від­будувати чи відреставрувати навіть невеликими коштами і зусиллями. На­ведемо лише два приклади. Наприкінці 50-х рр. у Жванецькому замку були стіни до висоти другого поверху, тепер залишилася лише північна вежа, але без завершення, з двох інших –  лише залишки. Теж можна казати і про  Раковецький замок (на Дністрі). Є фото Ю.О. Дороша з 1956 р., на якому височать стіни замку. Сьогодні їх уже нема. Нема не лише стін, навіть фундаменти місцеві селяни розібрали на будівельний мате­ріал. І це на Дністрі, де цього каменя є стільки, шо з нього хоч ціле місто будуй. Не розібрали лише вежу, бо боялися... аби когось не привалила.

Або що залишилося із столиці ко­лись могутнього Червоногородського князівства? Цей "хутір" уже давно ліквідований. Величезний костел XV ст. –  повна руїна, а з непри­ступного колись замку, перебудованого у 70-х рр. минулого століття за проек­том відомого львівського архітектора Юліана Захаревича на палац, залиши­лися напівзруйновані вежі. І стоять навпроти с.  Нирків, де "красується" свинарник, збудований місцевим головою колгоспу з матері­алів, розібраного за його ж наказом замкового палацу.

Була у с. Тартаків (колись містечку) на Сокальщині оборонна ратуша з мо­гутньою вежею, вісьмома брамами і торговими рядами. Це чи не єдина ратуша в Україні, яка з пізнього серед­ньовіччя дійшла до наших часів без жодної перебудови. І ось у 50-ті роки за наказом голови колгоспу цю уні­кальну пам'ятку розібрали, а з мате­ріалу збудували ферму І вимостили дорогу. А нещодавно згорів і палац, перебудований із замку в кінці XVIII – на початку XIX ст.

            І найприкріше, що це все не окремі поодинокі випадки, не виключення з правила... а система нашого сьогодення, постійні рефрени нашої історії.  Повстаючи одного дня, назавтра ми знов вертаємось у бруд. Історія РУЇН – історія нашого НАРОДУ, завмерлої боротьби, туги за прекрасним, пошуків свободи та злетів віри. Ці мовчазні, вмираючі велети – наша культурна спадщина, наша велич і наша слава, чим ми  станемо, коли останній з них впаде, не витримавши глуму? Хто нам вибачить їхню загибель? І чи буде нам перед ким вибачитись, коли країна камінної волі розчинеться у пилюці вічності?

Використана література:

 

 

1. Безсонов С. В.Архітектура Западной Украины. – М., 1946.
2. Вечерський В.В., Тарасов С.В. Замки і фортеці України. – К.: Балтія-Друк, 2003.
3. Гугля В. Система укріплень маєтку Б. Хмельницького в с. Суботові // Українська козацька держава: історія і культура. – Біла Церква, 1995.
4. Історія Українського мистецтва. В 6 т. // АН УРС. – К., 1966. – Т.2.: Мистецтво ХІV- першої половини ХVІІ ст.
5. Логвин Г.Н  По Україні: стародавні мистецькі пам'ятки. – Київ, 1968.
6. Логвин Г.Н.  Замок в Острозі : (пам'ятки архітектури XV-XVI століть). – К.: Державне видавництво літератури з будівництва та архітектури УРСР, 1959. - 9 с. : іл.
7. Маслов Л. Архітектура старого Луцька. – Львів, 1939.
8. Мацюк О.Я. Замки і фортеці Західної України: Мандрівки історичні. – Львів: Центр Європи, 1997.
9. Павлуцкий Г. Г.  Деревянные и каменные храмы// Древности Украины. Изд. Императорского  Московского Археологического общества. Вып.1. – К : 1905 г.
10. Пам’ятники градостроительства и архітектурі Украинской ССП: В 4 т. – К.: Будівельник, 1985.
11. Пам'ятки архітектури та містобудування України/ В.В Вечерский, О.М. Годованок, Є.В. Тиманович та ін.; За ред. А.П. Мардера та В.Вечерського. – К.: Техніка, 2000.

 

Додаткові джерела:

 

1. var container = document.getElementById('nativeroll_video_cont'); if (container) { var parent = container.parentElement; if (parent) { const wrapper = document.createElement('div'); wrapper.classList.add('js-teasers-wrapper'); parent.insertBefore(wrapper, container.nextSibling); } }