Не Севілья, але смуток, наче ртуть, розлито повсюди. Туман, вітер, десь у низині озеро, на горі пагорба - Статуя скорботи.
Дитина Мамо,а хто вона? Мати Ніжність. Дитина За чим вона дивиться? Мати
За тугою. Дитина Багато її там? Мати Місто заповнене по вінця... Дитина Давно тут стоїть? Мати Цілу вічність... Дитина Вона померла? Мати Вона вічна. Дитина А вона була щасливою? Мати Найщасливішою... Не було людини щасливішої... Дитина Вона кохала? Мати Ні, вона ним жила, ним дихала, ним снила, ним відчувала... Дитина А де він зараз? Мати
Пішов... Дитина Отам його вікно? Кажуть він кинувся з вікна, але ж це лише легенда, мамо? Ти його знала? Мати Я його і досі відчуваю. Він – житиме вічно, як символ скорботи. Якщо тобі стане боляче в грудях, знай – то він! То він змією скрутився навколо серця і душить, і душить. Щоб зайспокоїтись голіруч видери серце з грудей, а можеш притаїти слизьку на серці. Вона душитиме, але не задушить. Дитина Він був нещасним? Мати Найнещаснішим, не було людини мізернішої... Дитина
Чому? Мати Йому не було чого любити. Дитина Він лишився сам? Мати Одружився... Дитина Він любив? Мати Ніхто не знає. Хто ж може зрозуміти щось по зміїним очам, хіба що ворожити на його старезній шкурі. Дитина Статуя плаче? Як ти думаєш, вона плакала за ним? Мати Уже ні, подивись на її скам’яніле обличчя, зазирни в очі - вона спокійна і вірна йому. Дитина Він її кинув? Мати Себе. Дитина Йому було боляче? Мати
Ні, він одразу й скам’янів... Дитина А хто поставив пам”ятник? Мати
Друг Дитина І він її кохав? Мати Друг вірив у вічність. Дитина Ти і його знала? Мати
Його знала... Дитина Він був дуже хороший? Мати Він був другом. Дитина А де та жінка тепер? Мати
Ну оно ж! Стоїть! Дитина Вона вродлива? Мати Світ прийняв її красу Дитина А як її ім’я? Мати Як і моє... Дитина А ти щаслива? Мати
Найщасливіша...
Вітер... містом гуляв вітер... на озеро сповзав густий туман...увікнули ліхтарі...мати взяла дитину на руки і пішла.
