Привіт, мій друг. Пишу тобі- нема кому більше писати, Тебе не бачу- та я знаю, що ти тут... Розкажу тобi про щось цікаве, Про бажання, хворобливе і мляве...
Менi страшно, страшно без тебе, Я прошу не вiдходь далеко, Не лишай саму так надовго... Озирнися навколо- Немає бiльш нiкого...
Хто ж ти такий? - Може Ангел? Дивне сріблясте створіння? Карлсон, чи ти єдиний, Хто у мене вiрить?
Менi страшно, Чому ти не можеш мене обiйняти? Я хочу несамовито і дико, Ревти, плакати, сміятись, Лавою, кригою, божевіллям на вас виливатись...
Але чому я певна, що ти тут? А раптом, ти примара? Чому ж ти не людина? То я божевільна, Ти- той, єдиний, у кого я вiрю...
Я не мала права, Засумнiатися в тобi, Ти не давав жодної пiдстави, Я знаю, ти маєш бути Бо бiльше нема нiкого навкруги
Дякую за те, що ти є . Приємно мати такого друга, Так, друга... З любов'ю та, Що вiрить у дива...
