Я знаю тихе,

спопеліле

і сповнене спокою

божевілля.

Я біль відчуваю

на рівні інстинкту.

Я знаю сморід

вечірнього міста.

Я бачу:

сітчатку околиць

розрізає

світла промінь.

Болем баки забиває

запізнілих автомобілістів.

Болем замість пального,

мастил і тосолу.

Рівень збили,

на дорозі розчавили.

Мов асфальт,

на рани світу

шини-грудь мою

бинтом сповили.

Сутенерам на догоду

дали плоть мою

в роботу.

Борг сплатили.

Щоб бентежне місто спало,

колисковою

мій хрип

вулицею вітер ніс.

Стогоном калиток

і замезлих скрипів

заспокоїв, зализав,

замирив