Якщо сірість убиває, якщо одноманітність пригнічує, якщо ви не маєте нічого проти українського народного театру, то для вас не буде нічого приємнішого ніж у якийсь теплий вечір піти до театру.

Там напівтьма, там юрби школярів, там і саме там справді заховався відпочинок.

Значно модернізоване  музично-драматичне рококо на 2 дії при всій своїй новітності та намаганням організвторів наблизити образну мову традиції до сучасного глядача, при всіх джазових музичних та танговіх танцювальних вставках, адаптаціях Олега Скрипки відомих мелодій Лисенка, лишилося винятково українським, суто народницьким дійством.

Сценограф Андрій Александрович-Дочевський  досить вдало вписав картинку українського зеленого села, із блакитними ріками у золоту смужку архітектури театру.  Традиційну картина села, з зеленими качечками і сріблястою статуєю лева, змальовану Александровичем-Дочевським, важко пов’язати із нещодавньої його виставкою «Живопис\Ню» у галереї «Триптих». Вдала сама композиція сцени, цікаво що сцена відділена від залу своєрідним екраном-стрічкою, що дозволяє спостерігати за подіями, наче крізь видошукач для радянських фотоапаратів.

Відлік зародження української драматургії іде уже від написання самого тексту «Наталки-Полтавки» /1819/.  З того часу вистава неодноразово викликала інтерес у глядача. І можливо сучасний театр не має талантів гідних слави Заньковецької, проте гідні продовжувачі справи явно є. Возний – характер всюдисущий і вічно живий, гра Петра Панчука перетворила його на справжнього героя нашого часу.

Гумор і музика, мумзика і гумор – основа вистави. Гумор, музика і правда. Повну залу малих і великих грішників розважають і вчать. Приходила навіть смерть чи божий янгол, і голосно, дуже голосно, кричала.

Твір Котляревського не вражає якимось глибинними пошуками суті речей, зглибленнями у підсвідоість героїв, чи пошуками трасцендентної сутності буття. Він красномовно передає соціальне життя України ХІХ ст., хоча він і не позбавлений певної штучності почуттів, відчувається потреба у глибшому розумінні почуттів героїв.  Проте саме «Наталка-Полтавка» дає можливість театру перетворитись на свято, на карнавал. Залучення великої кількості музики створює атмосферу радості і щирості, покидаючи театр відчуваєш справжню приємність навколишнього світу.

Треба згадати, що «Наталка-Полтавка» вже не перший рік приносить славу українському театру. 17 квітня минулого року «Наталка-Полтавка» побувала на відкритті україно-американського культурного центру у Нью-Джерсі. Акторів театру імені Франка там зустріли із захватом.