Це зовсім не очі,

це поховані душі

померлих надій.

Неначе цвинтар одиноких,

Храм божевільних,

їхніх мрій.

У чорній прірві,

у безконечності її круговертінь

спокоївся благословенних біль

все, що уже не сталося, закам'яніло,

від чого залишилася лиш тінь,

зітліло,

Це саме там,

у них на дні,

Вергілій Пекло розмістив.