від утоми

мрієш про сонми

метеликів

що залітають у очі

втомлені

він голоду

мрієш про золото

що упокорене

в землю

поховане

знеболювальне

від сорому

в очі запорошуєш

щоб не бачити

порожнечі околиці

повернення

не має значення

з огидою

завтрашні маячення

згадуєш

і млості марення

нагадують

опіумні хмари

які  ночами

нашого брата зваблюють

від сірості

слиною

захлинаєшся

тонеш у випарах

туги й безнадійності

танеш у сонячних

променях,

згодом стікаєш

стічними канавами

й дощами вчорашніми

хвилини рахуєш

повзаєш равликом

будинок

розтрощений

згадуєш Богданів

і не тікаєш

чому не рятуєшся?

чому ти з вітрами

у вирій не відлітаєш?

чому, заблудивши,

у твоїй кишені

квитки з Бенгладеша